Цитата из книги «В стальных грозах» Эрнст Юнгерпоказать все Добавить
Покинутість і глибоке мовчання, вряди-годи перебиване глухим відгомоном гармат, ще більше підсилювало сумовите видовище руйнування. Роздерті ранці, уламки рушниць, всіляке клоччя, а поміж тим, - моторошним контрастом, - якасть дитяча іграшка, запали гранат, глибокі вирви від снарядів, пляшки, рільничий реманент, розмотлошені книжки, потрощене домашнє начиння, діри, в таємничій темряві яких вгадувалися льохи, де, можливо, лежали трупи нещасних домочадців, обгризені завзятими полчищами щурів, самотнє персикове деревце, що, позбавлене підтримики мурів, благально простягнуло руки, в стайнях на ланцюгах ще досі висіли кістяки свійських тварин, на спустошених городах - могили, між ними, заховані в високих бур`янах, зеленіють цибуля, полин, ревінь і нарциси, на сусідніх полях - хлібні скирти, на верху яких вже буяє проросле збіжжя, - і все це розітнуте навпіл напівзасипаною траншеєю, оповите запахом пожежі й тління. Понурі думки лізуть в голову воїнові в таких місцях, коли він замислюється про тих, хто ще недавно тут мирно собі жив-хазяйнував.
Книга «В стальных грозах» по праву считается самым сильным текстом о Первой мировой войне. Изданные практически сразу по окончании Великой войны воспоминания Э.Юнгера, представляющие из себя обработанные фронтовые дневниковые записи, выдержали множество переизданий и неизменно пользовались огромной популярностью. Первую мировую войну никто из современников «Первой» не называл, а называли ее словом, которое как бы подразумевало не только грандиозность, но и единственность: Великая. Если бы она и...