Цитата из книги «В стальных грозах» Эрнст Юнгерпоказать все Добавить
Справжнім спасінням було нарешті запопасти живого ворога. Я приставив цівку до скроні спаралізованого від страху чоловіка, другою рукою схопив і притягнув його за мундир, на якому висіли ордени та відзнаки. З жалібним стогоном він запустив руку в кишеню і витягнув замість зброї світлину, яку підніс мені під очі. Це був його портрет в колі великої родини, на літній терасі.
То було, як заклинання з якогось минулого, неймовірно далекого життя. Пізніше я вважав великим щастям, що тоді відпустив його й кинувся далі. Саме цей чоловік не раз являвся мені уві сні. Це давало надію, що він побачив-таки знову свою вітчизну.
Книга «В стальных грозах» по праву считается самым сильным текстом о Первой мировой войне. Изданные практически сразу по окончании Великой войны воспоминания Э.Юнгера, представляющие из себя обработанные фронтовые дневниковые записи, выдержали множество переизданий и неизменно пользовались огромной популярностью. Первую мировую войну никто из современников «Первой» не называл, а называли ее словом, которое как бы подразумевало не только грандиозность, но и единственность: Великая. Если бы она и...